Максим Левицький: Після анексії Криму переїхав до Києва

Шість років тому “ввічливі зелені чоловічки” висадилися на території Кримському півострова. З цього моменту розпочалася анексія Криму. Ця історія – про хлопця, який народився в Росії (в місті Шахти Ростовської області), більшу частину своєї футбольної кар’єри провів в цій країні і навіть прийняв російське громадянство (коли виступав за московське Динамо). На момент анексії він переїхав з Москви до Сімферополя, де мешкав з родиною. Здавалася, повинен був позитивно сприйняти події 2014 року. Але жити при новий владі в Криму Максим Левицький не захотів. Він не приховував своєї проукраїнської позиції і незабаром перевіз свою родину до Києва.

Пригод в його футбольної кар’єрі було достатньо. Валерій Лобановський викликав голкіпера до збірної України, а після сухої серії в 809 хвилин за новоросійський Чорноморець Левицького запрошували в київське Динамо. Максим вирішив поїхати до Франції, де незабаром отримав звинувачення у фіктивному грецькому громадянстві, яке йому оформив Сент-Етьєн. У відвертій розмові з Максимом Розенко (Champion.com.ua) Левицький розповів про договірні ігри в чемпіонатах Росії і України, паспортний скандалі 2000 року і рішенні переїхати з Криму до Києва після подій 2014 року.

Максим Левицький

– Максиме, потрапити в Сент-Етьєн вам напевно допомогла “суха” серія в чемпіонаті Росії. У вас на той момент була купа запрошень. Була дилема, якій пропозиції віддати перевагу?

– Цікаво, але в ніч перед моїм вильотом до Франції отримав запрошення від московського ЦСКА. Один з керівників клубу прийшов до мене в номер. Постукав у двері вже після опівночі. Сказав, що армійцям дуже потрібні мої послуги, поцікавився, який контракт має сенс запропонувати, щоб зробив свій вибір на користь ЦСКА. Відмовляти людині було незручно, назвав суму в два рази більшу, ніж повинен був отримувати в Сент-Етьєн. Вона співрозмовника не збентежила. Але міняти щось вже не бачив сенсу. Мені хотілося спробувати себе в європейському футболі, пожити у Франції. Навіть наставник Чорноморця Байдачний, коли ми торкнулися цієї теми, розвів руками: “На твоєму місці б поїхав до Сент-Етьєну”.

– У заявці французького клубу ви чотири місяці були українцем, а потім перетворилися на нащадка еллінів. Коли Сент-Етьєн вперше підняв питання зі зміною громадянства?

– До підписання контракту розмови на цю тему не було. Я приїхав, 11 липня 2000 року підписав контракт, мене заявили. Ліцензію на участь в чемпіонаті Франції отримав як українець. У першому турі граємо з Генгамом. За день до гри виходимо на розминку, підходить адміністратор команди з перекладачем. Кажуть, що тільки троє іноземців можуть виходити на поле, а я четвертий. Тобто, потрапляю під ліміт, швидше за все, грати не буду. Але наступного дня в стартовому складі на поле виходять росіянин Панов, бразилець Алоїзіо і я. Що змінилося за ніч – не цікавився, головне було грати.

– Як далі розвивалися події?

– Трохи пізніше зі мною знову заводять розмову. Мовляв, потрібно оформити паспорт громадянина Європейського Союзу, все буде легально. По-іншому не знають, як вийти з ситуації, щоб я постійно грав. Легіонерів – шість, перед початком сезону ще одного бразильця придбали. Я тим часом дізнаюся, що подібні розмови ведуть не тільки зі мною – також взяли в оборот бразильця Алекса.

– Він першим погодився?

– Так. Але Алекса довго “вмовляли”. Вивели зі складу, під надуманим приводом оштрафували. Пресували постійно. В результаті Алекс здався. З Марселем на заміну Панову вийшов вже як португалець, заявили його буквально в день гри. За 15 хвилин два голи забив, ми 3:0 виграли. І в 11 матчах 15 голів наколотив.

– Приклад Алекса вас переконав?

– Скоріше, заспокоїв. Чотири тури відіграв як українець. Потім на тренуванні отримав невелику травму – подряпав об крихту коліно, пішло зараження, довелося робити операцію. На мене прийшов виклик з ФФУ – Лобановський запросив в збірну. Французи відпускати не хотіли. Викликав президент клубу. Сказав, мовляв, у нас непроста ситуація, ти повинен залишитися. Я заперечив: “Виклик офіційний, я повинен їхати. Хочете, щоб мене на п’ять ігор дискваліфікували?”. Президент у відповідь навів приклад африканського легіонера Люсьєна Меттомо. Мовляв, його теж викликали в збірну Камеруну, але ми дали йому трохи грошей, і він вже нікуди не їде. Не бачу приводу, щоб не запропонувати подібне тобі. Тим більше, у тебе травма, шина накладена, нога не згинається. Нашому доктору ми довіряємо більше, ніж українському, відновлюйся у нас. Я подумав і … полетів до Києва. Лікар збірної оглянув, сказав, що не зможе “поставити на ноги” до гри і мені краще повернутися до Франції. Через травму пропустив два тури, до того ж команда програла матч на Кубок країни. Президент Сент-Етьєна мене викликав, докорив. Мовляв, майже мільйон доларів за тебе сплатили, зарплату платимо хорошу, а ти нам назустріч не йдеш. Тут наші інтереси збіглися – через тиждень вже вийшов на поле в грі проти Ліона.

– Після розмови з президентом дали свою згоду на отримання іншого паспорту?

– Незабаром тренер Сент-Етьєна в інтерв’ю французькому телеканалу розповів, що у мене, виявляється, є якісь родичі в Греції. Мені обірвали телефон українські журналісти. Я на той момент не знав, що їм відповідати. Паспорт взявся оформляти представник грецького консульства в Новоросійську. Пам’ятаю, що забирав “ксиву” на нейтральній території – в Ліоні. Мені залишалося тільки поставити відповідні підписи, але я все одно сумнівався. Сказав, що без свого агента Кості Сарсанії нічого підписувати не буду. Костя прилетів, ми зустрілися з віце-президентом клубу, який пред’явив нам підписаний начальником місцевої поліції документ, де йшлося про те, що паспорт виданий на законних підставах. Костя теж сумнівався, що Сент-Етьєн так швидко оформив мені паспорт, але останній аргумент переконав і його. У підсумку я розписався і забрав “ксиву”.

– З грецьким паспортом ви відіграли тільки два тури.

– У другому моєму матчі в якості “грека” ми зустрічалися з Тулузою. Вони треті знизу, ми стоїмо вище. Обіграли 1:0. Тренер Тулузи Робер Нузаре до цього вивів Сент-Етьєн з другого дивізіону в перший. Посів п’яте місце з командою в елітному дивізіоні. Потім вщент розсварився зі спортивним директором і президентом клубу. Пішов в Тулузу, але був в курсі внутрішніх процесів, що проходили в нашому клубі. На прес-конференції після матчу він сказав: “Ми цю гру ще не програли. Точно знаю, що у Алекса – лівий португальський паспорт. Також не завадило б перевірити і Левицького”. Для мене це обернулося затриманням і майже п’ятигодинним допитом в січні 2001 року.

Максим Левицький

– Що здивувало під час допиту?

– Комісар поліції, вислухавши мої відповіді на допиті, махнув рукою: “Чортові французи – не обдурять – не проживуть”. Я здивувався такому пасажу офіційної особи на адресу співвітчизників. Втім, більше думав про інше – як вибратися з цієї поганої історії. У камері мене протримали до ранку. Вранці один з жандармів приніс цілу пачку газет популярного l’equipe – головною темою номера там було моє затримання. Моє велике фото з поліцейськими під ручки красувалося на обкладенкі газети. Жандарм попросив поставити автографи під кожним номером – на пам’ять для всіх працівників департаменту поліції Парижа, включаючи комісара. А в 11 ранку мене звільнили з під варти, вручивши розпорядження з’явитися в ліонський суд.

– Що було в суді?

– Перш за все, висловлюючись юридичними термінами, “досліджували вигоду набувача від цієї ситуації”. Адвокат звернув увагу судді, що ніякої особистої зацікавленості в отримання грецького паспорта у мене не було. У той час отримав серйозну травму Олександр Шовковський і Лобановський сказав, що розраховує на мене як основного воротаря збірної України. Мене викликали на гру з Польщею. Єдиний мій інтерес – з цим паспортом міг грати в англійській прем’єр-лізі. На той момент у Сент-Етьєна і лондонського Арсеналу був підписаний договір про співпрацю. Уже пізніше Костя зізнався, що була розмова щодо мене з Арсеном Венгером, була попередня зацікавленість. Вони з Венгером перетиналися, коли Костя на початку 90-х грав у Франції.

– Паспорт виявився фальшивим?

– У загальноєвропейської базі вкрадених і втрачених паспортів знайшли португальські “ксиви” Алекса і Алоїзіо. Я отримав висновок поліції, що мій паспорт за жодними баз не проходить – він був визнаний недійсним, так як суд отримав повідомлення від поліції Греції, що паспорт з такими даними такій особі в Греції не видавався. Тобто, цим паспортом ні клуб, ні я не мали права користуватися. Я, до речі, в аеропортах їм жодного разу і не скористався – завжди пред’являв тільки український спільно з робочою карткою, отриманої від французьких міграційної влади.

– У підсумку ви відбулися легким переляком – отримали чотиримісячну дискваліфікацію.

– Французи ще затримали відправку мого трансферу в московський Спартак, з яким незабаром підписав контракт. До суду літав вже з Москви. За рішенням суду мені дали чотири місяці умовно. Але з нагоди виборів президента Франції оголосили амністію і я автоматично перейшов в розряд несудимих. Плюс виписали штраф в 20 тисяч євро. Втім, його так і не заплатив – ніхто не надіслав відповідних паперів. Елементарно не знав, куди перерахувати гроші. Перший час по Європі літав з побоюванням. Коли вперше після суду проходив митний контроль у Франції, хвилювався. В голові крутилися думки, що, чого доброго, заарештують через несплату штрафу. Але ніяких питань мені більше не задавали.

– Які санкції отримали інші учасники паспортного скандалу?

– Фариду Мондрагону на п’ять років заборонили в’їзд на територію Франції. Хоча він стільки разів з цім паспортом літав з Колумбії у Євросоюз і назад, але чомусь у нього жодного разу не було проблем на кордоні. Алекс і Алоїзіо заплатили штрафи, отримали 4 місяці дискваліфікації і … незабаром опинилися в ПСЖ.

– Що вам сказали в Сент-Етьєні, коли почалися судові розгляди?

– Президент намагався заспокоїти: “Не звертай на це увагу, ти гравець Сент-Етьєна.

Але незабаром почув: “Вибач, ми розуміємо, що ти вийшов на пік форми, але нам твоя участь в матчах очок не принесе”. Клуб вів переговори з іспанським Депортиво. Але у підсумку продали в Спартак.

– Яке покарання отримав Сент-Етьєн?

– З команди зняли 7 очок, генеральний менеджер Жерар Соле був відлучений від футболу на рік. Команда за підсумками сезону 2000-01 вилетіла в другий дивізіон.

– У російському клубному футболі було таке явище як “кооперативи”. Коли кілька команд, що стояв на виліт, домовлялися між собою і топили певного “щасливчика”. Ви з подібним в українському футболі стикалися?

– У сезоні 1997/98 таким чином втопили одеський Чорноморець. Таврія теж стояла на вильоті, але в останньому турі ми виграли і в першу лігу відправилися моряки. Ми знали, що переможемо тернопільську Ниву. Завдання було дозволити забити їх грузинському нападаючому (судячи з усього – Автандилу Капанадзе, який в тому сезоні забив 15 голів і став четвертим в списку бомбардирів чемпіонату – прим. М.Р.).

Щоправда, тренер підійшов, сказав: “Тебе це не стосується”. Перший тайм ми грали без всякого сценарію. Забили два голи. Потрібно було допомогти забити їх форварду. Грузин вийшов один на один – я потягнув. Ще раз пробив – штанга. Наші вже почали розступатися. Народ на трибунах швидко все зрозумів, став свистіти. Нападник з подивом дивився на мене. Я розвів руками: “Пропускати не буду. Нехай призначають одинадцятиметровий, заб’єш з пенальті”. Скосили його в штрафний – свисток судді мовчить. Ще раз завалили. Арбітр не реагує. Гравці підходять до нього, він у відповідь: “А зі мною ніхто ні про що не домовлявся – грайте”. Так 2:0 у Ниви і виграли.

Через пару днів відкриваю свіжий номер газети “Кримська правда”. Заслужений журналіст пише, що в Сімферополі команди відверто відбували номер, трибуни свистіли і, судячи з усього, лише один гравець був не в курсі домовленостей – це Левицький. Максим тягнув, все що можна. Я посміхнувся …

– У Росії смішні епізоди були?

– Коли виступав за Терек з Грозного, справжній шедевр був у Брянську. На табло – 2:2. Остання хвилина гри. Подаємо кутовий. Захисник вибиває м’яч рукою. Стовідсотковий пенальті. Суддя показує на точку і лізе в кишеню за карткою. Ми дружно радіємо. Господарі тим часом оточують арбітра, до нього біжить лайнсмен, щось емоційно розповідає. Вислухавши, суддя змінює рішення, показує “від воріт”. І найцікавіше – воротар суперника починає цілувати суддю – це відео навіть в інтернеті є. Керівництво нашої команди, яка сиділа в ВІПе, потім розповідало, що присутній на грі губернатор з подивом запитував у свого оточення, чому воротар цілує суддю?

Після гри оператор вмикав нам відео цього епізоду. Видно, як наш футболіст зліва подає лівою ногою, як їх захисник вибиває м’яч рукою. Оператор каже: “Найцікавіше попереду!”. Дивимося, вже після того, як суддя показав “від воріт”, всі відходять, а воротар підбігає до судді і чмокає його в щічку. Нас всіх просто “порвало”. Ще кілька разів переглядали, “на біс”.

– Брали участь в матчах, коли премію виписувала третя сторона?

– Так, за московське Динамо проти ЦСКА. Локомотив преміював за кожне відібране у армійців очко. Зіграли 0:0. Половину премії тодішнє керівництво Динамо кудись поділо. Видали половину, сказали, що решту роздали працівникам клубу. Ми заради інтересу запитали у працівників, виявилося, що ніхто цих грошей не бачив. Так ми ще командою з “нашої” частини грошей скинулися, роздали лікарям, водію та іншим хлопцям з обслуговуючого персоналу.

– В Україні матчів подібного плану не було?

– Якось Таврія зіграла 3:3 з Шахтарем. Провели чудовий матч, вели з різницею в два м’ячі, хоча останні 40 хвилин грали вдесятьох – видалили нашого захисника. У Таврії на той час була велика затримка по зарплаті. Але відразу після гри нам дали преміальні. До цього ніколи не роздавали гроші відразу після матчу в роздягальні. І розмір преміальних за мірками Таврії був божевільним. Зазвичай платили по 100 доларів, а тут дали по 600. Ми запитали: “Це і зарплата ще?”. Відповіли, що зарплата незабаром теж буде. І тільки через рік з’ясувалося, що гроші передало київське Динамо. Або близькі до киян люди.

– У 2012 році ви з сім’єю переїхали з Москви до Криму, а три роки потому зробили ще один марш-кидок і тепер живете в Києві. З чим пов’язаний останній переїзд?

– Я народився в Ростовській області, велика частина моєї кар’єри пройшла в Росії, коли виступав за московське Динамо оформив себе російське громадянство. Але серцю не накажеш. Після подій в Криму в 2014 році зрозумів, що по духу мені ближче Україна. Рішення про переїзд приймали на сімейній раді, дружина мене підтримала. У Києві нам комфортніше. І дружина, і сини – громадяни України. Старший син після 2014 року перевівся з московського ВНЗ у київський – це було його особистим рішенням. Таким чином проявив свою громадянську позицію. Мені його вчинок сподобався. Я маю посвідку на постійне проживання в Україні. І рахую себе українцем. Пишаюся, що зіграв 8 матчів за збірну. Пам’ятаю, як 31 травня 2000 дебютував за синьо-жовту дружину на “Уемблі” в матчі з Англією. Це було чудово!

Збірна України з Максимом Левицьким

tavriya.com.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *