«Таврія» пройшла шлях від першого чемпіона України до клубу другої ліги, який футболять різні куратори, інвестори та власники. А поточна ситуація ще плачевніша, ніж усі роки після анексії Криму – президент «Таврії» виявився колаборантом РФ після окупації Херсонської області.
Згадуємо всі кола страждань, які довелось пережити сімферопольскому клубу.
Догравали у 2014-му в Криму під окупацією
Страждання кримської команди почалися ще за пів року до цинічної окупації півострова військами РФ. Головним тренером був грек Янніс Христопулос, а в ростері перебували Максим Калініченко, Сергій Назаренко, Антон Шиндер та низка якісних легіонерів. Проте тренер не знайшов підхід, футболісти з нього глузували. Результат – останнє місце в УПЛ перед зимовою паузою.
Взимку в Україні відбулася Революція гідності. Президента Віктора Януковича вдалося позбавити влади, але він встиг посприяти вторгненню РФ у Крим. «Таврія» протягом цього часу встигла призначити головним тренером Ніколая Костова, точково підсилила склад. Проте коли збиралися відновлювати чемпіонат – у Криму вже панували «зелені чоловічки».
Проведення матчів на півострові було під великими питанням, бо ніхто не міг гарантувати безпеку. Деякі футболісти покинули «Таврію» ще до відновлення УПЛ. Ті, що лишилися, не мали особливої мотивації, адже було незрозумілим майбутнє не лише клубу, а й доля самого Криму.
Домашні матчі весни-2014 кримчани все ж проводили в Сімферополі, але УАФ, УЄФА та представники окупантів з РФС вже на найвищому рівні обговорювали питання кримського футболу. Всі ці переговори рухалися не на користь України, оскільки російські окупанти дуже активно лобіювали через ЗМІ ідею з переходом кримських команд у чемпіонат Росії. Були наративи навіть про включення «Таврії» та «Севастополя» одразу в РПЛ.
«Таврія» дограла сезон в УПЛ. Команда намагалася в тих умовах набирати хоч якісь очки, але в підсумку вперше в історії вилетіла з елітного дивізіону.
Зарплату в останні місяці не платили, бо інвестора Дмитра Фірташа тоді вже почали притискати США за корупційні схеми, а менеджмент клубу поглядав у сторону російського футболу. Зокрема такий персонаж, як тодішній генеральний директор «Таврії» Олександр Бойцан, радо потурав росіянам встановлювати свої порядки у питанні футболу Криму.
Представникам «Таврії» сказали: або приймаєте російське громадянство, або ви не граєте. Більшість відмовилася брати новий паспорт, але кілька осіб погодилися – вони й лишилися в клубі. Решту команди сформували з футболістів нижчих ліг Росії.
Окупанти фактично створили новий клуб. Юридично «Таврію» зареєстрували у Краснодарі чи Ростові-на-Дону, пробували навіть заявити у третьому дивізіоні Росії. Але РФС тоді зрозумів, що такі дії можуть призвести до санкцій від УЄФА та ФІФА, тому від наміру відмовилися.
Зрозуміло, що РФ було начхати на кримські клуби. Всі ці нібито потуги щодо так званого включення кримського футболу до РФС – чистий фарс та частина пропаганди. Знаковий для «Таврії» футболіст Денис Голайдо вирішив лишитися в Криму та грати в місцевому чемпіонаті вже за «ТСК-Таврію». Спочатку мав риторику у стилі «Россия нам поможет», але через 6 років після анексії визнав – окупанти плювати хотіли на кримські клуби.
«Держоргани почали одержувати великі гроші. Рости почали. А для мене стало гірше у Криму після 2014 року – футбол помер. Після 30 років як футболістам заробляти? У фінансовому плані ми втратили багато. Слава богу, за України заробили – квартири купили, будинки, щось відкрити встигли. Нині стало гірше у плані достатку», – казав Голайдо.
Про те саме говорив і Дмитро Стойко, який перед анексією та на початку неї працював тренером воротарів U-21 та U-19 у сімферопольському клубі: «На жаль, про «Таврію» дуже швидко забули. Так, замість неї утворилася нова команда, але від колишнього керівництва ми не почули жодного слова».
Відродили на материковій території України у 2016-му
Колишнє керівництво, а саме багаторічний президент «Таврії» Сергій Куніцин, виїхав на материкову територію України. Протягом першого року після анексії він займався виключно політичною діяльністю – знову став нардепом, був радником президента Петра Порошенка. Але вже в травні 2015-го він заявив, що має мрію відродити «Таврію».
«Якщо, як-то кажуть, ми цю дитину народимо, то, може, в Херсоні, що політично важливо, тому що там представництво президента в Криму розташоване, сформуємо «Таврію». Думаю, в Україні досить небідних та небайдужих людей, та й кримським уболівальникам ближче та простіше їздити було б», – говорив Куніцин.
Ідею підтримав новообраний президент УАФ Андрій Павелко. Робота закипіла: почали готувати документи, провели ревізію херсонської інфраструктури, навіть пробували вибити гроші в УЄФА на будівництво стадіону в місті… і все затихло аж на понад пів року. Тоді Куніцин сказав: «Відродження «Таврії» залежить від грошей та стадіону».
У Херсоні так нічого і не вдалося. Подейкували, що мерія мала ревнощі через всю цю історію, бо має ж свій муніципальний «Кристал», за який президент УАФ не брався так, як за «Таврію». Тому кримський клуб вирішили відроджувати в Бериславі, що за 75 км від Херсону. Мовляв, з технічного погляду це місто більше підходить «Таврії», ніж обласний центр.
Зрозуміло, що відновлення клубу мало політичну мету. Можливо, це було взагалі єдиною причиною. Про це не цурався говорити навіть сам Куніцин. Бо у футбольному плані «Таврія» не мала пристойних результатів – була знизу турнірної таблиці в чемпіонаті України серед аматорів. Але одразу ж подали документи для атестації у другу лігу.
За кілька днів до отримання атестата Куніцин заявив: «Якщо не розв’яжемо питання з фінансуванням «Таврії», не гратимемо у другій лізі». Але мета існування клубу переважила проблеми – атестат дали.
Протягом першого сезону відроджена «Таврія» доволі непогано грала у своїй групі. На домашні матчі в Бериславі приїжджали навіть вболівальники з Криму. Павелко на радощах навіть заявив: «Збудуємо новий сучасний стадіон у Бериславі». Водночас дивно було бачити наприкінці дебютного сезону слова гендиректора «Таврії» Олексія Кручера про «не знайдемо до кінця сезону фінансування – клубу не буде».
Але клуб лишився, попри чергові проблеми з атестацією, яку все одно пройшли успішно. Про стадіон у Бериславі почали говорити серйозно – Кабмін навіть 10 млн гривень дав на будівництво. Проте це всього лише приблизно 1/5 від потрібної суми, решту сподівалися отримати від УЄФА за програмою «Хет-трик».
У другому сезоні «Таврією» опікувався вже місцевий депутат Ігор Колихаєв, який все одно більше допомагав власному футзальному клубу «Продексім». Кримчани лишилися у другій лізі, знову отримали атестат, але ледь не знялися з чемпіонату за кілька днів до старту. Тоді почалися відомі заклики головного тренера «Таврії» Сергія Шевченка «Зеленський, допоможи», який мінімум тричі повторював цю фразу на прес-конференціях.
Саме про ті часи є ставший вже легендарним репортаж Андрія Сеньківа з Берислава: «Зеленський, поможи!» Як живе перший чемпіон України.
Зарплату в клубі не платили пів року, дійшло до того, що в команди не було коштів для виїзного матчу, на який так і не поїхали.
«Офіційна причина – брак фінансів. Насправді основною причиною є присутність біля керма клубу одіозної фігури Володимира Коновалова та його оточення (гендиректор Юрій Суховій), а також повна пасивність протягом останніх 2 років почесного президента клубу Сергія Куніцина», – було сказано в заяві ультрас сімферопольського клубу.
Коновалов тоді був головою Бериславської районної ради. Він як «крєпкій хозяйствєннік» взявся за справу з клубом влітку, але насправді майже не брав участі у розв’язанні його проблем. Лише публічно заявляв, що домовився з інвестором «Волині» Ігорем Палицею про фінансування «Таврії», що сам меценат одразу ж спростував.
Ситуація з фінансуванням клубу дійшла до критичної межі. Навіть спонсор команди «Фаворит Спорт» тоді назбирав з усіх охочих майже 27 тисяч гривень, щоб допомогти кримчанам. Під час зимової паузи зуміли знайти ще трохи коштів та продовжили виступи у другій лізі.
У 2020-му клуб врятували (здавалося) остаточно
Клуб дожив до літа 2020 року, яке було складним для всіх українських команд через ковід та існування футболу в його умовах. «Таврія» знову перебувала на межі зникнення.
Віце-президент Асоціації футболу Криму Олег Комуняр ще за пів року до цього мав риторику: «Спасибі фанам Берислава, але «Таврії» потрібен переїзд у привабливіше місто». Він же влітку намагався перевезти клуб в Ірпінь. Причина – у Київській області більша фінансова потужність та фан-база клубу, оскільки з Криму в Берислав вболівальники їздили вже набагато рідше, ніж спочатку, а в столиці чимало переселенців з півострова.
«Таврію» знову врятували та навіть лишили в межах Херсонської області. Клуб об’єднали з однойменною командою зі смт Новотроїцьке, що зовсім неподалік від Криму. Ця «Таврія» грала в чемпіонаті України серед аматорів, а тепер всі гравці перейшли виступати під брендом «Таврія» Сімферополь у другій лізі.
Новим власником став Едуард Репілевський – депутат Херсонської обласної ради від «ОПЗЖ», гендиректор ТОВ «Агробізнес», член виконкому міської ради Нової Каховки та почесний громадянин цього міста. Він вирішив співпрацювати з новокаховською «Енергією» в плані інфраструктури та обміну гравцями. Домашні матчі «Таврія» тепер проводила на маленькому стадіоні в Мар’янівці Херсонської області.
«Ми хочемо підтримати цей клуб, не розраховуючи, що зі столиці виділять якесь фінансування чи дадуть якісь преференції. Як-то кажуть, хай би тільки не заважали», – такі амбітні слова виголошував Репілевський.
При нових власниках «Таврія» справді почала показувати непогані результати. Поміж них була зовсім абсурдна ситуація, коли сімферопольський клуб присвятив перемогу над «Балканами» британському принцу Філіпу, який помер напередодні матчу.
Але коли сезон завершився, а «Таврія» не вийшла в першу лігу, риторика керівництва змінилася на дорепілевську епоху.
«Якщо нам допомагатимуть, то ми готові ставити собі за мету вийти в УПЛ. Ми маємо певні проекти з реконструкції стадіону у Новій Каховці. Якщо це все відбудеться і, відповідно, нам допомагатимуть ззовні, то ми готові рухатись далі», – говорив віце-президент клубу, депутат Херсонської облради від «Слуги народу» та син власника Данило Репілевський.
Сімферопольський клуб перед сезоном презентував форму з надписом «Крим – це Україна», а Репілевські повернули в «Таврію» головного тренера Сергія Пучкова, який вигравав для клубу Кубок України ще у 2010-му. Але співпраця не вдалася – через 4 місяці фахівця звільнили.
«Довіра з боку президента до мене хоч і була, але в розмові зі мною він нарікав: мовляв, ви не підсилилися. Але ким, скажіть мені, можна посилитись за ті гроші, які є в «Таврії»?» – коментував відставку Пучков.
А грошей «Таврія» мала приблизно 7 млн грн на рік, якщо вірити Данилу Репілевському, який фінансував клуб на пару з батьком.
Тоді вже проект будівництва стадіону в Бериславі остаточно помер – Кабмін повернув виділені кошти, міській раді й так вистачає куди інвестувати бюджет, а Павелко більше і словом не обмовився. Репілевські вирішили відродити ідею з будівництвом стадіону – тепер у Новій Каховці.
«Ми робимо проект, а кошти будуть із держбюджету. За допомогою депутатського корпусу Верховної Ради сподіваємось усе це зробити», – казав віце-президент «Таврії».
Нові власники погубили клуб знову
На зимову паузу 2021/22 кримчани пішли на 5-й позиції з 12-очковим відставанням від лідера групи другої ліги. Взимку призначили нового головного тренера, провели трансфери. Але вторгнення РФ знову вдарило по «Таврії» – цього разу критично болюче.
Наприкінці березня, коли війська РФ окупували значну частину Херсонської області, клуб опублікував на офіційному сайті заяву про припинення роботи через війну. Наразі портал недоступний.
Команду велика війна застала на зборах у Туреччині.
«З керівництвом ми зв’язок тримали через спортивного директора. Президент клубу першого дня ще був на зв’язку, сказав, що все буде добре. Але потім різко зник. Здебільшого зв’язок тримали через його сина, Данила. Багато хлопців не мали з собою грошей. Ми чекали на зарплату. Але нам було сказано, щоб проблему вирішували самі. Літак, квиток на літак – ми вам зараз нічим не допоможемо», – говорить прес-аташе «Таврії» Олег Терещенко.
Поки команда була в Туреччині, Репілевські вже починали процес перевзування, хоча в перші дні війни ще допомагали місцевим з безкоштовною їжею. Але перед 9 травням Едуард Репілевський разом з проросійським гауляйтером Нової Каховки Володимиром Леонтьєвим відкривали футбольний турнір у місті (на світлині нижче). Тоді грала так звана збірна Нової Каховки у формі «Енергії», була команда «Волонтери Росії» та інші.
Через тиждень Репілевський-старший в інтерв’ю пропагандистському «РИА Новости» закликав херсонських аграріїв перереєстровувати свій бізнес в окупованому Криму та поставляти свою продукцію РФ. Він на своєму прикладі розповів, як вже проходить реєстрацію в податковій інспекції та відкриває рахунки в кримських банках.
Схоже, цього разу ми втратили «Таврію» надовго.
Фото: «Таврія», інстаграм «Миколаєва»