Герой України Святослав Алексапольський, Олександр “Борян” Клепіков, Владислав “Хоуп” Білий – це ультрас футбольного клубу “Таврія”, які загинули, захищаючи Україну. Близько двох десятків кримських вболівальників з їх спільноти зараз на фронті – розповідає Олег Комуняр, віцепрезидент асоціації футболу Автономної Республіки Крим.
У 2013 році, коли почалася Революція Гідності, ультрас “Таврії” долучилися до руху “Євромайдан-Крим”. Як захищали євромайданівців від нападів антимайдану, про переслідування “беркутівцями” і протистояння окупації у 2014-му Олег Комуняр розповів Суспільне Крим.
– Як для вас почалася Революція Гідності?
– Ми ходили на акції Євромайдану в Сімферополі ще раніше, ніж почалась Революція Гідності. Почали за тиждень, за два виходити на площу, прости Господи, Леніна в Сімферополі, на акції протесту, щоб Янукович підписав угоду про Асоціацію з Євросоюзом. Ну і потім вже, коли він не підписав, коли побили студентів на Майдані, я поїхав до Києва і ще декілька хлопців і в цілому ми зустріли Революцію Гідності в Києві.
– Ультрас футбольного клубу “Таврія” організовано долучилися до акцій протесту в Криму. Як це було?
– Офіційно, коли ми зробили заяву, що долучаємося до руху “Євромайдан-Крим”, це був, напевно, листопад. Тоді проросійські активісти, чи тоді привладні, спробували напасти на мітинг кримського Євромайдану, закидати яйцями, поштовхати, налякати цю акцію. Після цього ми вийшли з заявою, що ми, ультрас “Таврії”, стаємо на захист людей, які підтримують Євромайдан. Ми заявили, що теж розділяємо погляди, що влада злочинна, її треба міняти і ми будемо охороняти і брати участь в акціях кримського Євромайдану в Сімферополі. Звісно, коли, умовно, на мітингу збирається інтелігенція, студенти, пенсіонери, а до них приходять якісь проросійські “тітушки” і починають їх штовхати або кидати яйцями, то добре, коли є хлопці, які вміють дати відсіч і навіть своїм виглядом відлякують цих “тітушок”.
Олег Комуняр . Суспільне Крим
– Які тоді переважали настрої серед кримчан?
– Якщо взяти Сімферополь, то, напевно, 50 на 50. Він не був такий проросійський, як там як, наприклад, Севастополь, де переважна більшість була за Росією, “русский мір”, совок і все інше. Тобто, ставились по-різному. Хто підтримував. Навіть, коли була акція в Севастополі, проїжджали повз машини, сигналили в підтримку. Люди якісь проходили, це центр міста, хтось йшов з роботи, казав: “Я вас підтримую, ви молодці!” або вигукували: “Януковича геть!”.
– Ультрас “Таврії” долучалися до перемир’я з вболівальниками інших клубів, коли почалася Революція Гідності?
– Звісно, тоді всі українські ультрас-рухи підписали перемир’я, яке в принципі діє досі. Тобто виступили із заявами основні ультрас-рухи про те, що у нас зараз є спільний ворог – це режим Януковича – і ми тимчасово припиняємо якісь сварки між собою. Ну, потім це вже перейшло у велику війну і триває вже 10 років. Коли хлопці виїжджали з Криму в Київ, ультрас з “Динамо-Київ” допомагали дуже. Хто поїхав у Львів, хлопці з “Карпат” допомагали і дякую їм за цей респект.
Олег Комуняр . Із власного архіву Олега Комуняра
– Влада чинила тиск на кримчан, які відвідували акції протесту?
– Так, звісно, людей, які підтримували Євромайдан, переслідували. Наприклад, наскільки я пам’ятаю, Сергію Мокренюку пробили колеса. Чинився тиск на хлопців з нашого руху. Приходила міліція на місце навчання, приходила додому. Одного разу в нас відбувалося тренування в спортзалі. Якось вони дізналися, де відбувається це тренування, це не був секрет. Приїхав цілий автобус “Беркуту”, всіх спакував і повіз в РУВС. Там зробили фото і потім ці фото ще крутили на дисплеях в тролейбусах. Щось типу: “Осторожно євровандали”. Ось такий тиск з боку правоохоронних органів, з боку влади був і це відчувалось.
– Ультрас “Таврії” залишалися в Криму чи виїжджали?
– Всі залишалися, поки не почалася окупація Криму. Потім представники ультрас-руху “Таврії” брали участь у спротиві російській окупації. Були спроби тиску, когось ловили, когось відправляли “на підвал”. Кількох хлопців ловили і возили в офіс комуністичної партії. Там допитували, били хлопців, але, слава Богу, серед хлопців з ультрас саме “Таврії”, нікого не посадили на багато років. Всі більш-менш встигли поїхати і після того вже отримали умовні терміни. Хтось просто став жити на материковій частині України, а хтось пішов у лави тодішніх добробатів. З перших, якщо брати 2014 рік, напевно людей п’ять одразу вступили. Хлопці тоді йшли в батальйони “Азов”, “Айдар”, “Донбас”. Якщо брати 2022 рік, то, напевно, 20 представників нашого руху вступили у лави ЗСУ, Нацгвардії, воюють.
Майдан 2013 року. Із власного архіву Олега Комуняра
– Футбольного клубу “Таврія” зараз вже не існує. Вірите, що клуб відновить свою діяльність?
– На жаль, клуб “Таврія” двічі припиняв своє свою діяльність. Вперше ми відродили його у Херсонській області. На момент 24-го лютого 2022 року команда була на зборах у Туреччині і там дізналась, що почалася війна. Так сталося, що і новий стадіон “Таврії”, і база потрапили в окупацію і діяльність клубу довелося призупинити знову. Я сподіваюсь, коли закінчиться війна, ми знову повернемось до питання відродження футбольного клубу “Таврія”. Бо цього хочуть вболівальники, цього хочуть хлопці, які зараз на війні. Тому я сподіваюсь, що у нас все вийде.
– В окупованому Криму зараз є професійний футбол?
– Вони проводять свій аматорський чемпіонат. Це приблизно як чемпіонат Київської області чи Чернігівської. Та навіть гріх порівнювати чемпіонат Чернігівської чи Київської області з Кримом. Зараз, коли російські команди виключили з єврокубків, вони взяли ФК “Севастополь” у другу російську лігу. Ну, грають, але це такий примітивний рівень, це можна побачити навіть по тому, скільки на трибунах збирається людей. Коли грала “Таврія” в Севастополі, збиралися тисячі вболівальників, а зараз, може, до сотні.
1 грудня — річниця Всеукраїнського референдуму: як за незалежність України боролися у Криму
1 грудня 1991-го року відбувся Всеукраїнський референдум. Загалом у ньому взяли участь майже 32 мільйони людей. При цьому понад половина — 54% виборців Криму та 57 % мешканців Севастополя підтримали державну незалежність України. Більше 90% українців проголосували за підтвердження Акту проголошення незалежності.
Наступного дня, після оголошення результатів референдуму, Крим як частину незалежної України почали визнавати країни світу. Першими це зробили Польща і Канада, за кілька днів до них доєдналися Литва і Латвія. Тільки за грудень 1991-го незалежну Україну визнали понад 50 держав.
Суспільне Крим розповідає, що відбувалося на той час у Криму та який вплив мали кримські татари на результати референдуму.
Кандидат історичних наук Андрій Іванець пригадує, як напочатку у Києва були сумніви щодо доцільності референдуму.
“У Києві хвилювалися, чи варто проводити референдум, побоювались, що результати можуть бути не ті. Зокрема, це були такі побоювання у демократичних сил. Але керівництво України тоді ухвалило рішення проводити референдум, і це було стратегічно правильне рішення”, — поділився Іванець.
Київ, 30 листопада 1991 року. Associated Press
За словами історика, Росія після проголошення незалежності України зробила недружні заяви, зокрема, щодо можливих претензій на Крим. Інформаційні канали Москви продовжували працювати на півострові і були дуже потужними. Попри це, більше половини виборців Криму (54,19 %) та Севастополя (57,07 %) проголосували за незалежну Україну.
“Багато надії тоді було у кримчан на те, що незалежна Україна зможе забезпечити цивілізоване ставлення до людини, забезпечити економічні потреби, дасть можливість реалізувати бажання людей жити гідно”, — підкреслив історик.
Результати голосування кримчан допомогли Україні, коли Росія почала провокувати сепаратистські настрої на півострові під час розподілу Чорноморського флоту і піднімати питання про статус Криму. Вже у 1992-му році були заяви російського парламенту про нібито незаконність передачі Криму. Наступного року від Росії вже лунали заяви нібито про те, що Севастополь не передавався Україні. Але результати референдуму завадили РФ реалізувати сценарій по відторгненню Криму від України.
Бюлетень для голосування на Всеукраїнському референдумі. rada.gov.ua
Ідею незалежності України підтримали представники корінного народу півострова — кримські татари. На той час з місць депортації додому повернулись близько 100 000 кримських татар.
Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров згадує, як напередодні, майже після 73-річної перерви, зібрали національний з’їзд — другий Курултай кримськотатарського народу (II Qırımtatar Milliy Qurultayı) попри те, що більшість ще була у місцях вигнання. Делегати Курултаю обрали представницький орган — Меджліс кримськотатарського народу.
Другий Курултай кримськотатарського народу. Сімферополь, червень 1991 року. Меджліс
За кілька тижнів до референдуму у Сімферополі проводять конференцію делегатів Курултаю, де визначають, як підтримати незалежність української держави.
“Я не знав таких кримських татар, котрі виступали би проти незалежності української держави, бо ми бачили в схваленні акту про незалежність України умови того, що ми обов’язково повернемося, бо ми йдемо від Москви, яка здійснила і здійснювала злочини проти нас, — згадує Голова Меджлісу.
Головною метою Меджлісу кримськотатарського народу на той час було — не допустити, аби за підтвердження Акту проголошення незалежності проголосувало менше половини населення півострова.
“Завдяки тому, що вже були кримські татари у Криму, завдяки їхнім голосам, чисельність тих, хто проголосував “за”, перевищила 54%. Голоси кримських татар допомогли тому, щоб Крим не опинився єдиним регіоном, де кількість тих, хто підтримував би незалежність України, була би менше половини населення. Ми можемо тільки уявити, як би потім це використовувалося Росією”, — підкреслив Чубаров.
Як стверджує голова Меджлісу, кримськотатарський національний рух тоді тісно взаємодіяв з національно-демократичними силами України.
“Коли ми закликали кримських татар голосувати, ми говорили про те, що наші права можуть бути відновлені в незалежній Україні, яку ми разом будуємо як демократичну країну. Ми завжди пов’язували незалежність України з демократичним устроєм і принципами демократії. Це для нас було невідʼємно одне від одного”, — підсумував Рефат Чубаров.