«Життя пішло далі, а ми залишилися збоку». Як окупація вбила спорт в Новій Каховці

Цей текст було вперше опубліковано на Tribuna.com у квітні 2024 року.

У роковини підриву російськими терористами Каховської ГЕС згадуємо, яким був спорт у Новій Каховці до окупації міста – і що трапилось із ним після.


До Нової Каховки від Перекопського перешийка година їзди. Рано вранці 24 лютого 2022 року, поки маленьке місто на березі Дніпра ще спало, навколо нього вже були російські війська. Так почалась окупація, яка триває досі, весь цей час отруюючи та вбиваючи тут усе хороше.

Зокрема і спорт.

А спорт у Новій Каховці до повномасштабного вторгнення був однією з його родзинок. Тут базувалась одна з найсильніших тенісних шкіл України. Тут діяло найбільше в країні спецполе для стрільби з лука. Тут зростали олімпійські чемпіони. Зрештою, тут, в затишному місті на 50 тисяч населення, була навіть своя команда другої ліги «Енергія».

Tribuna.com продовжує серію матеріалів про спорт на тимчасово окупованих територіях:

Зараз розповідь буде про спортивну історію Нової Каховки, успішний розвиток якої також обірвали росіяни.

«Коли орки підірвали ГЕС, то корти ДЮСШ були повністю затоплені. Навіть стовпи освітлення опинились під водою»
Російський ворог загарбав Нову Каховку в дні її 70-річчя. В середині минулого століття радянська влада звела місто як сателіт до Каховської гідроелекторстанції, будівельники якої потребували помешкання. Датою його заснування стало 28 лютого 1952 року.

Темпи розвитку промисловості міста в першій його роки були ударні. Після ГЕС тут невдовзі зʼявились електромашинобудівний завод, підприємство «Укргідромех», що виготовляло обладнання для електростанцій, а також приладобудівний завод «Сокіл», назву якого сьогодні носить район Нової Каховки.

Саме місто від початку будувалось за єдиним генеральним планом, що зробило його непересічним. Все ж таких на планеті не так і багато.

Перелічені обставини зумовили притік людей в Нову Каховку з різних регіонів СРСР. Одним з таких прибульців став той, з кого почалась історія тенісу в місті.

«[Тенісну школу у 1953 році] започаткував Віктор Великих. Він приїхав з Росії, коли місто тільки будувалось вслід за будівництвом ГЕС. А далі вже його учні, Сергій Жицький та Сергій Коровайко, вивели її на вищий рівень», – розповів у коментарі Tribuna.com Євген Коровайко, тренер з тенісу, який є уродженцем Нової Каховки та вихованцем цієї школи.

Про рівень тенісної освіти в Новій Каховці говорять її вихованці. Сьогодні це Ангеліна Калініна та Юлія Стародубцева, раніше Юліана Федак.

І це історія не лише про вихованців. У місті з роками вибудувалась тенісна інфраструктура, достатня для всеукраїнських змагагнь. А у 2003 році в Новій Каховці навіть відбулись матчі Кубка Девіса – Україна протистояла Кот-дʼІвуару, вигравши 3:2.

«До окупації теніс в Новій Каховці був у дуже гарному стані. Все розвивалось, працювало дві школи.

Основна – це бюджетна ДЮСШ «Таврія», яка була на території стадіону «Енергія». Це пʼять ґрунтових кортів і один з твердим покриттям. У цій школі займалось понад сто дітей. З ними займалось чотири штатних тренери, одна з яких – це бабуся Ангеліни Калініної [Тетяна Мала]. Але всі ці тренери виїхали, як і керівництво.

Працювала також база приватного тенісного клубу [«Smash»] на території 9-ї школи міста. Там було три корти. Після окупації вона ще трохи працювала, а потім всі тренери та засновники також виїхали», – пояснив Коровайко.

Окупація вбила теніс в Новій Каховці не лише тим, що змусила тренерів та їхніх вихованців покинути місто. Росіяни завдали катастрофічної шкоди тенісній інфраструктурі, коли торік підірвали Каховську ГЕС.

Стадіон «Енергія» разом з ДЮСШ «Таврія» розташовані якраз на березі Дніпра. В кілометрі від ГЕС. Тому обʼєкти постраждали одними з перших від підйому води, яка їх затопила.

«Коли орки підірвали ГЕС, то корти ДЮСШ були повністю затоплені. Навіть стовпи освітлення опинились під водою. Там труба. Можете собі уявити, якщо на фото видно, як стадіон затопило, а корти на два метри нижче рівнем розташовані.

Там же корти мали спецпокриття, так званий клей. Для нього йде спеціальна суміш, яка дорого коштує. Сто відсотків, вода її просто вимила. Бо корти були просто в епіцентрі після підриву ГЕС», – описав масштаби руйнувань Коровайко.

База знищених Росією спортивних об’єктів України – їх вже понад 500 (фото)

Сьогодні, коли вода уже відійшла, зʼясувати дійсний стан стадіону «Енергія» та ДЮСШ «Таврія» однаково не вийде. Після підриву ГЕС окупанти перестали пускати цивільних у прибережну зону.

«Доступ туди закрили після потопу. Майже рік уже не знаємо, що там. Але факт в тому, що стадіону гаплик», – розповіла Tribuna.com людина, яка досі мешкає у Новій Каховці і персону якої ми не розкриваємо з міркувань безпеки.

«Там все заміновано, їхні блокпости. Там просто небезпечно перебувати. Їхні війська, окопи. Вони ж готуються до оборони», – пояснює Коровайко, адже на протилежному березі Дніпра уже підконтрольна Україні територія. І додає, що вийшло іронічно – теніс в Новій Каховці зʼявився разом з ГЕС, і разом з нею помер.

Хоча, якби не окупанти з Росії, цей вид спорту в місті чекав новий виток розвитку, стверджує Євген:

«Старші тренери, як-от бабуся Калініної, розуміли важливість залучати нових молодих тренерів. Хоча це складно було зробити – місто маленьке, і молодь часто виїжджала здобувати освіту і покидала його.

І якраз у 2022 році був прорив, бо назбиралось молодих тренерів місцевих. Все йшло дуже гарно, планували звести також криті корти. Тому мали бути молоді тренери, зимова база. Було б гарно.

Плюс будувався спортивний комплекс «Н2О». Це мав бути комплекс басейнів, але також планувались тенісні корти. Все було супер».

Сьогодні ж на місці «Н2О» теж незрозуміло що. Адже комплекс взялись зводити в тій же прибережній зоні, де й були ДЮСШ «Таврія» та стадіон «Енергія». Швидше за все, це місце також у плачевному стані після потопу, бо розташоване близько до ГЕС.

Як підсумок, від десятилітніх надбань та хороших переспектів у тенісу в Новій Каховці залишився мізер. В місті продовжує працювати Сергій Коровайко – один з тих двох послідовників росіянина Великих, який і зробив цей вид спорту передовим у місті. Він же дитячий тренер Ангеліни Калініної та дядько героя цього матеріалу Євгена Коровайка.

Але є нюанс. Сергій став колаборантом. Він співпрацює з окупаційною владою, погодившись очолити ту ж ДЮСШ «Таврія», яка тепер перереєстрована за російським законодавством.

«Так, це мій дядько, – підтверджує Євген. – Ми з ним на цю тему не спілкуємось. Це моя особиста трагедія».

«База для стрільби з лука «Динамо» – моє найулюбленіше місце для тренувань»
Російська окупація погубила в Новій Каховці, звісно, не лише теніс, хоча його історія є найбільш промовистою. До повномасштабного вторгнення місто загалом активно розвивало масовий та професійний спорт. Приклад з комплексом «Н2О» тому доказ. Але не лише він.

Якірним спортобʼєктом в Новій Каховці від її заснування був стадіон «Енергія». 4-тисячник звели ще під час будівництва самого міста, в 1952 році.

Крізь десятиліття арена не втратила свого колориту, хоч і з часом суттєво зносилась. У 2021 році Tribuna.com взяла інтервʼю в англійця, який побував на футболі в усіх областях України. Так от Адам Пейт включив «Енергію» в список найулюбленіших стадіонів країни:

«Там така чудова локація стадіону біля річки. Перед матчем я класно провів час – випив пива і насолодився красивими видами. Подумав: «Ось це реально класно». А тоді відправився на гру. Футбол і атмосфера на стадіоні були такі собі, але сама арена мені дуже сподобалося. Ніколи цього не забуду».

Однойменна футбольна команда зʼявилась паралельно зі стадіоном. Хоч не завжди виступала серед професіоналів, але деякі досягнення на цьому рівні мала. Наприклад, в чемпіонаті України «Енергія» виступала лише на рівні другої ліги, але двічі зупинялась за крок від підйому в першу, посідаючи третє місце в таблиці.

Переговори року. Гравець «Енергії» дзвонив по мобільному прямо на полі

«Сьогодні клуб законсервований. На папері він наче і є, офіційного його не закрили. Але його немає. З клубу в місті теж майже нікого немає», – розповім нам наш анонімний співрозмовник.

На набережній Нової Каховки загалом діяв такий собі спортивний хаб. Окрім стадіону та ДЮСШ, був ще готель «Maxim Marine», на базі якого розвивався вітрильний спорт. Але його знищили ще до підриву ГЕС влучанням снаряду.

Близько до води було легкоатлетичне поле, де займались метальники молота. Тут зростав новокаховчанин Гліб Піскунов, який у 2014 році взяв золото юнацьких ОІ, а в 2015-му тріумфував на юнацькому ЧС.

«Нова Каховка була дуже спортивним місто. Купа спортивних локацій: полів, майданчиків, кортів. Всім вистачало місця. Плюс все близько, навіть машини не треба для пересування», – розповів Євген Коровайко.

За його словами, вода, втім, пошкодила не всі спортобʼєкти на набережній. Вона обійшла спортивну базу «Динамо» для стрільби з лука – ще один знаковий спортивний центр не лише для самої Нової Каховки, але й для України загалом. Адже тут регулярно проводили всеукраїнські змагання.

«Поле бази є найбільшим в Україні спеціалізованим під стрільбу з лука. В готелі на території «Динамо» було два тренувальних зала для стрільби в зимовий період

Перед початком повномасштабного вторгнення в готелі, а також в тренувальних залах зробили ремонт. Взимку якраз встановили вікна, щоб мати змогу з приміщення стріляти на довгі дистанції в холодний період. Все було чудово, і база тільки покращувалась», – розповіла Tribuna.com вихованиця новокаховської школи стрільби з лука Анастасія Павлова.

Сьогодні вона є спортсменкою рівня національної збірної, а у 2016 році брала участь в Олімпіаді в Ріо.

Для Анастасії Нова Каховка – рідне місто. Тут вона стала продовженням традицій стрільби з лука, закладених ще в радяньські часи.

«В 70-х роках центральна рада ФСТ «Динамо» погодилась на будівництво комплексу, а місто виділило ділянку біля Дніпра. Спочатку на цьому місці було футбольне поле, потім зробили спеціалізоване для стрільби з лука.

Кожен рік [до повномасштабного вторгнення] по декілька разів з весни по осінь на базі проводились всеукраїнські змагання. А в готелі «Динамо» проживали спортсмени, які приїжджали на змагання і збори з інших видів спорту: легка атлетика, волейбол, футбол та інші», – пояснила Павлова.

Що з базою тепер, Анастасія не знає. До неї окупанти теж не пускають цивільних. Від чого спортсменці не може не бути боляче:

«Бачити і усвідомлювати те,що відбувається на окупованих територіях, дуже важко. Нова Каховка – це мій дім, куди я поверталась після зборів і змагань. База для стрільби з лука «Динамо» – моє найулюбленіше місце для тренувань. Воно для мене рідне з дитинства.

Складно без емоцій згадувати місто і яким було життя там до повномасштабного вторгнення. Це рідне, і раніше, повертаючись туди, було відчуття спокою.

Сьогодні, на жаль, [про стан бази] нічого невідомо».

«Зранку прокидаєшся, виглядаєш у вікно – і знову те саме. Наше завдання вижити»
Сьогодні Нова Каховка не живе, а виживає. І про спорт тут, в тому стані, в якому він був раніше, мова уже не йде, пояснює анонім. До війни ця людина мала тісний контакт зі спортивним життям міста.

«Спорту немає. Є хіба що фізкультура, якісь аматори. Хтось збирається, 10-15 людей, і побігали трохи. А поняття спорту як такого відсутнє. Якщо брати умовно 100%, то зараз залишився 1% від спортивного життя.

Зі спортивних обʼєктів лише один на сьогодні діє. Це спортзал «Гарт». Ось туди й приходять футболісти, люди настільний теніс грають, якась штанга є. Хоча до окупації було кардинально інше життя.

У нас було багатенько груп дитячих для занять спортом. Але ж дітей уже немає. В місті залишились люди переважно пенсійного віку. Є й молодші, але мало. Зараз й десяти дітей не назбирається – про яку спортивну школу мова може йти? Можуть хіба кудись в села за містом вивозити дітей і так займатись із ним. Для зарплати».

В інших сферах життя в Новій Каховці зараз теж не без обмежень.

«Комендантська година зараз з 10-ї вечора до 5-ї ранку. В місті більш-менш спокійно, але чути вистріли навколо. Куди хто стріляє – ми не знаємо.

Яка може бути безпека, якщо в мій будинок на пʼятий поверх до сусідки торік міна прилетіла? Наскрізь пробила [квартиру].Йдеш вулицею і слухаєш, чи ніде нічого не летить. Може коли і куди завгодно прилетіти.

Для мене життя зупинилось. Все. В мене нічого немає, про роботу вже нічого не кажу. З ким спілкуюсь – їм теж невесело, скажемо так. Хоча для когось може й краще – різний же народ буває.

Проукраїнський мітинг в Новій Каховці на початку окупації

«Нова Каховка оточена повністю – ми в кільці». Українка працювала арбітром першої ліги, а тепер в епіцентрі війни

Слава богу, що звʼязок можна зловити. Якесь українське телебачення на антені працює. Тому інформацію отримуємо. Телефонуємо рідні. Але в нас і не змінюється нічого – про що говорити? Ми вже нецікаві, скажемо так. Випали з життя. Життя йде далі, а ми залишились збоку.

Їсти є що. Продукти, зрозуміло, привезені з Криму, з Росії. Якість – це вже інше питання. Але завдяки тому, що є села неподалік, то є ринок якийсь. Хтось привозить овочі, мʼясо, рибу. З голоду не помираємо.

Але повноцінним життям це назвати дуже важко на фоні того, що було. Живу на українську пенсію. Добре, що звʼязок є, можна готівку зняти. Поки ще без [російського] паспорта, тримаюсь. Але доведеться».

Анонім пригадує, що від початку росіян більше цікавила не Нова Каховка, а саме ГЕС. До літа 2022 року в місті навіть залишалась працювати українська влада на чолі з мером.

«Здається, о пʼятій ранку [24 лютого 2022 року] почули вибухи. Побачили у вікно, що щось горить. Думали ще, може це заправка вибухнула. А тоді вийшли у місто, і йде знайомий назустріч. Каже: «А ти знаєш, що уже танки тут, на ГЕС?». Ось і все. Заїхали в місто без вистрілів, без нічого. Взяли сплячими.

Місто їх не так цікавило, як гребля. У самій Новій Каховці ж нічого такого нема. Не знаю, чи в місті хтось знав. Чи готувались. Ніхто нічого не чув. Спочатку було ще легше, бо влада ж наша була на місці, мер ще організовував допомогу людям. А потім як і вони поїхали, то вже все затухло».

Наступною чорною датою в житті Нової Каховки стало 6 червня 2023 року. В цей день окупанти підірвали Каховську ГЕС, про наслідки чого частково йдеться в цьому тексті. Але далеко не всі.

«Місто не дуже затопило, вода дійшла тільки до Дніпровського проспекту (розділяє Нову Каховку та її набережну зону – Tribuna.com). Ми з сімʼєю були на дачі, виходили звідти вже по пояс у воді. Добре, що знайомі були на машині. Тікали через ліс.

Наробило лиха – це не те слово. У знайомого так рідні загинули, потонули. І це ще у нас так собі було, а далі до Олешок ще гірше.

Зараз уже вода пішла у нас. Стала там, де й була, але точніше не сказати, бо ж до берега не підійти. Через це й нема розуміння, в якому стані той же стадіон. Але він був затоплений. Після цього ніхто нічого не робив, то ясно, що воно уже в неналежному стані. Там треба буде з нуля все робити».

Розповідаючи про жахи окупації, співрозмовник намагається звучати бадьоро. Хоча сімейні обставини змусили цю людину залишитись в Новій Каховці після вторгнення ворога. Не залишилось кращого вибору, ніж прийняти сувору реальність та просто намагатися з нею співіснувати:

«Інколи зустрічаєшся з кимось в місті, щоб поспілкуватись і трохи відключитись від всього, що навколо. Але потім зранку прокидаєшся, виглядаєш у вікно – і знову те саме. Ми тут кажемо так: «Прожили день – уже добре». Наше завдання ж вижити».

ua.tribuna.com

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *