Український тренер Сергій Пучков, колишній наставник “Таврії”, який близько трьох місяців працює у Киргизстані з клубом “Мурас Юнайтед” із Джалал-Абада, завоював із командою бронзові медалі у чемпіонаті Киргизстану. Також трохи раніше команда взяла Кубок Киргизстану.
Його команда, у складі якої грає велика група українських легіонерів.
Про період своєї роботи в сезоні 2024 року і розповів Сергій Пучков.
– Як оцінюєте тримісячний відрізок роботи у “Мурас Юнайтед”?
– Дуже позитивно. Я прийшов до команди, яка була укомплектована моїми попередниками. З тими футболістами, котрі були і довелося працювати. За короткий час вдалося провести досить продуктивний збір у Джалал-Абаді, під час якого щось підправили, а щось удосконалили. Слава Богу, що робота даремно не пройшла – у середині вересня вдалося здобути Кубок Киргизстану, подолавши провідну команду країни – “Абдиш-Ату”. Після перемоги у кубковому розіграші “Мурас Юнайтед” переключився на справи у чемпіонаті, спробувавши надолужити очки, втрачені ще до мого приходу.
Впевнений: якби відставання від другого місця, на якому розташувався “Дордой”, становило б 4–5 пунктів, шанси були б цілком реальні. Однак воно вимірювалося 8 очками, а це вже досить серйозне відставання від конкурента на нетривалій турнірній дистанції. Втім, не можна сказати, що ми не боролися. Боролися до останнього. “Мурас Юнайтед” здобував очки, проте їх здобував і “Дордой”. А ось боротьбу за третє місце ми в “Алая” виграли. Якщо на момент моєї появи в Киргизстані ми ділили третю-четверту сходинку з командою з Оша, то ще задовго до фінішу відірвалися від неї на чотири пункти. Це й дозволило здобути бронзові нагороди ще за тур до завершення чемпіонату.
– Наскільки важко було працювати за нових умов?
– Можу сказати, що непросто. Адже я разом зі своїм асистентом Ігорем Покарініним опинились у незнайомій країні, де є свої особливості. Є вони й у футболі. Але хоч би як було спочатку складно, але завдяки керівникам футбольного клубу “Мурас Юнайтед”, які всіляко допомагали на турнірному шляху, вдалося спільними зусиллями досягти поставленої мети. Багато в чому це їхня нагорода. Команда мала підтримку – і футболісти віддячили взаємністю, виявляючи максимум старання. Воно було у всіх матчах, проведених цієї осені, за що я їм дуже вдячний.
– Мабуть, не помилюся, якщо припустимо, що вагомий внесок у успіхи “Мурас Юнайтед” зробили українські легіонери, яких на початок вашої діяльності на посаді головного тренера було семеро. Чи це так?
– Звичайно. Діти намагалися робити погоду в грі Мурас Юнайтед, продуктивно діючи в кожній ігровій ланці. Левова частка з них була в команді ще до мого приїзду до Джалал-Абада, ще один з’явився згодом. Єдиним, хто не затримався у складі, був Кирило Процишин. Інші хлопці з українським паспортом і зробили внесок разом зі своїми киргизькими одноклубниками. Тепер прагнутимемо завойовувати нагороди іншої проби.
